Фіксуючи себе за допомогою фотокамери в певні моменти життя протягом останніх 10 років, намагаюсь віднайти справжню ідентичність та зрозуміти процеси, які впливають на її формування; пробую пізнати себе, адже тільки пізнавши себе, можна зрозуміти та пізнати навколишній світ.

Мене, як і багатьох інших людей, завжди цікавило питання Хто Я? Справжня Я? І що я тут роблю? І що означає бути жінкою в певному часі та місці, які це накладає «обмеження» чи навпаки надає «переваги»? Я почала собі задавати ці запитання у підлітковому віці, і вважала, коли стану дорослою, все буде точно ясним і зрозумілим.

Я читала книги, спостерігала за навколишнім світом, час від часу мені здавалось, наче я все зрозуміла і я точно знаю хто я. Ішов час, і я розуміла, що і досі нема відповідей на всі запитання, а якщо з’являються відповіді на одні запитання, виникають інші...

Виростаючи в маленькому провінційному містечку, якому притаманна певна філософія, зростаючи в час розпаду Радянського Союзу та формування незалежності України, я спостерігала, як одна ідеологія раптово змінює іншу і люди, які вчора говорили одне, сьогодні заявляли зовсім інше. В дитинсті це мене часто заплутувало, і я швидко зрозуміла, шо певна театральна гра, в яку всі грали (грають) стала своєрідним маскародом і водночас способом виживання, захисним механізмом.

Бути собою можна було, але тільки серед певних людей, яким ти довіряєш, а в іншій час треба було просто грати, притворятись наче ти інший. Та інколи це спричиняло плутанину в голові і зовсім не допомагало зрозуміти а хто ж ти, справжній ти?

Живучи в полоні стереотипів, під свідомим чи несвідомим впливом реклам, телебачення, Інтернету, буває тяжко розділити чи рішення прийняте саме тобою чи ні, чи ти є справжня чи ні, чи ти керуєш своєю поведінкою чи піддаєшся чужим умілим маніпуляціям. Порівняння з іншими стало вже нормою, і все важче і важче не втратити себе, власну ідентичність.

Для мене фотокамера стала одним із знаряддям дослідження власної ідентичності, а фотознімки фіксацією пошуку себе, заглиблення у власний світ, де немає меж між нормою та божевіллям, грою та справжністю, де не потрібні ніякі межі....

Даний проект — дослідження себе, власної сутності, її мінливості в певному соціально-культурному середовищі та часовому розрізі, пошуки власної ідентичності, пошуки відповідей на запитання, пошуки, що і досі тривають....

Маріанна Глинська входить до складу двох прикарпатських фотоколективів: обласної організації Національної спілки фотохудожників України і Народного фотоклубу «Колумб» (Тисмениця).

Відкриття виставки відбулося 02 квітня 2019. Експозиція доступна для огляду до 21 квітня включно за адресою: Підземний Перехід ВАҐАБУНДО, вул. Пилипа Орлика 7, Івано-Франківськ.